Колишня назва Долбище Ставок. У 1906 році колонія Курненської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.
За польським переказом, назва походить від довбити, руйнувати — «бити в барабан». За іншим переказом, назва пов’язується з іменем Довбиша, який самотньо жив у лісі над ставком і ходив у козацькому одязі.
Околиці сучасного Довбиша заселялися українцями, які жили під гнітом вихідців з центральних районів Польщі з початку XIX століття (передусім це були представники збіднілої шляхти). Основою ж сьогоднішнього селища стали розкидані на відстані 1 — 2 км хутори, штучно звезені докупи тракторами у ХХ ст.
На 1911 рік у Довбиші було 156 дворів, з них 154 польські, два українські.
У 1925 році Довбиш став місцем здійснення експерименту — з довколишніх польських сіл засновано перший у СРСР польський національний район. Поміж сільрад району 30 було польських, дві українські й одна німецька. У 1927 році Довбиш був перейменований в Мархлевськ (на честь польського комуніста Юліана Мархлевського) і став центром Мархлевського польського національного району, де більшість населення становили поляки. Мархлевськ став символом польськості регіону, і навіть після повернення історичної назви Довбиш між старими поляками дотепер побутує ця назва. А в період національного району місцева польськомовна газета «Marchlewszczyzna Radziecka» виходила накладом 25 тис. примірників. До початку комуністичних гонінь у 1930-х рр. у районі діяли три костели, дві каплиці, чотири парохи, зареєстровано 15 римо-католицьких громад.
У 1930-х роках Мархлевський район та його населення, в першу чергу духівництво, свідомі поляки та міцні господарники зазнали репресій. Колективізація у польському нацрайоні йшла мляво — якщо в Україні станом на 1932 рік було примусом колективізовано вже 61,5 % господарств, то тут лише 16,9 %. У 1935 році національний район поляків узагалі був ліквідований, а більшу частину поляків було депортовано до Казахстану.
Під час нацистськоі окупації містечко мало назву Довбиш. У 1944 році радянською владою селищу повернули історичну назву. У 1957 році район був скасований як такий, з приєднанням до Баранівського.
Уже в наш час багато жителів повернулись до своєї польської самоідентифікації — у селищі відновлено римо-католицьку парафію (1990), працює троє священиків, у 2000-х збудовано величний костел в ім’я Фатімської Богоматері, діє орден паллотинів. На храмове свято до Довбиша з’їжджаються поляки з усієї Житомирщини — до 3,5 тис. осіб. Цьому не мало, зокрема коштами і організаційно (людьми, організація курсів польської мови, запрошення священиків), сприяє безпосередньо Польща.
Понад 150 осіб — жителів Довбиша мають карту закордонного поляка, чимало молоді звідси (навіть української), завдяки сприянню польської держави, навчається, живе і працює в Польщі. Довбиський католицький осередок входить до Федерації польських організацій, де у статуті записана тісна співпраця з римо-католицькою церквою.
В Довбиші проживають багато поляків, які спільно з українцями боролись проти російської комуністичної окупації України та Польщі, за що були засуджені на довгорічні каторжні роботи в сибірських таборах.
Зі слів мешканців, до третини мають «карту поляка», половина сповідує римокатолицький обряд а до трьох четвертей має польське коріння.
